Бібліотеки та читальні Комітетів піклування про народну тверезість – різновид народних бібліотек громадських, просвітницьких і благодійних організацій Російської імперії; були поширені наприкінці ХІХ – на поч. ХХ ст. завдяки діяльності Товариства піклування про народну тверезість (ТПНТ), що було створене наприкінці 1894 р. Виконавчим органом Товариства був Комітет піклування про народну тверезість (КПНТ), фінансування якого здійснювалося здебільшого з казни, а також завдяки благодійним пожертвам. Одним із основних завдань Товариства було розповсюдження серед широких верств населення знань про шкоду зловживання алкоголем та організація вільного часу робітників, селян і міщан. На теренах сучасної України важливу роль у вирішенні даного завдання відігравали бібліотеки та читальні, що були створенні зусиллями дев’яти губернських, декількох особливих міських та більше 100 повітових КПНТ. Переважна більшість книгозбірень КПНТ розташовувалась у сільській місцевості, дещо більше третини – у містах. У порівнянні з іншими народними бібліотеками на книгозбірні КПНТ розповсюджувалися більш жорсткі законодавчі та цензурні обмеження. З одного боку, діяльність даних бібліотек потрапляла під дію «Правил о бесплатных народных читальнях и порядке надзора за ними», затверджених Міністерством внутрішніх справ у 1890 р. Відповідно до них книгозбірні мали комплектувати свої фонди тільки творами, дозволеними Вченим комітетом Міністерства народної освіти, офіційними урядовими виданнями та літературою, дозволеною духовним відомством. З іншого боку, відповідно до «Правил для устройства попечительствами о народной трезвости бесплатных библиотек-читален», процедуру відкриття бібліотек КПНТ повинні були узгоджувати з Міністерством фінансів. Таким чином, за бібліотеками КПНТ встановлювався нагляд з боку трьох міністерств: Міністерства внутрішніх справ, Міністерства народної освіти, Міністерства фінансів та  духовного відомства. Державні гроші розподіляв губернський КПНТ, а повітові комітети були зобов’язані погоджувати з ним списки книг та періодичних видань для комплектування бібліотек за «Каталогом книг и периодических изданий для бесплатных народных читален», затвердженим Міністерством народної освіти. З періодичних видань обов’язковими були «Вестник трезвости», «Сельский вестник», одна щоденна газета, одне з ілюстрованих видань, духовно-релігійний журнал. У списку довідкових видань були: календарі, довідники, енциклопедичні видання та ін. У міністерських каталогах були відсутні соціально-політичні праці, книги з історії громадських рухів, з робочого й аграрного питань, з політекономії, філософії тощо. З урахуванням основного контингенту книгозбірень КПНТ підбір простих і зрозумілих видань був цілком виправданий. Для більш досвідчених читачів послуги надавали платні міські публічні бібліотеки.

Звітна статистика бібліотек КПНТ відображала обсяг книжкового фонду, книговидачу, кількість і склад читачів, число проведених народних читань та ін. Кожна бібліотека повинна була мати каталог, як правило, рукописний у вигляді списку літератури. Необхідні відомості КПНТ збирали за спеціальними анкетами, що запропонував Е. Вольтер при підготовці видання «Адресной книги библиотек Российской империи». Вони мали наступні позиції: назва та адреса бібліотеки; склад правління бібліотеки та її працівників; мовний, галузевий або тематичний склад фондів; кількість абонентів та відвідувачів; кількість виданих книг за рік та їхня тематика; особливості та умови видачі книг додому; наявність читальної зали, умови та режим її роботи, кількість її відвідувачів; умови користування книгами та ін. Контроль за діяльністю бібліотек здійснювали губернські КПНТ, у функції яких входили наступні питання: розгляд клопотань повітових комітетів; розподіл субсидій; надання фінансової допомоги, зокрема, виділення коштів на придбання книг у шкільні та сільські бібліотеки, у народні безкоштовні книгозбірні та читальні; проведення інспекторських перевірок з метою вивчення роботи повітових комітетів та їх установ на місцях та ін.

Повітові КПНТ взаємодіяли з релігійними громадами у питаннях організації культурного дозвілля населення, надаючи зазначеним громадам фінансову підтримку, оскільки на поч. ХХ ст. церковні братства почали частіше відкривати народні бібліотеки та читальні. Коштами КПНТ користувалася значна частина народних бібліотек, а також підтримувалася робота бібліотек, організованих раніше земствами, селянськими сходами, релігійними громадами тощо.

У перші роки діяльності КПНТ головним та найбільш поширеним різновидом бібліотек були чайні-читальні, організація яких була більш дешевою, ніж відкриття самостійних бібліотек. Вони виконували роль своєрідних народних клубів, поділялися на два види: чайні-читальні, що виписували тільки періодику (згодом їх кількість зменшилась), та чайні-читальні, що, окрім періодики, формували невеликі книжкові фонди, інколи мали й абонемент (надалі вони ототожнювалися з бібліотеками-читальнями, що діяли при чайних). Саме навколо чайних-читалень планувалося концентрувати інші види культурно-просвітницької діяльності. Більшість чайних-читалень розміщувалась у центрі села чи міста, як правило, на базарній площі. Вони працювали майже щодня, у будні дні в середньому 8–9 год., хоча деякі приймали відвідувачів і довше. Наприклад, Луцька народна бібліотека КПНТ була відкрита з 8-00 до 21-00. У неділю та святкові дні бібліотеки КПНТ працювали за скороченим графіком (як правило, у післяобідню пору). На початку існування читалень кількість їх відвідувачів дорівнювала кільком десяткам осіб на день. Здебільшого це були робітники і селяни (70–80% усіх користувачів). У бібліотеках міських КПНТ селяни складали менший відсоток (приблизно 30%), ніж у повітових та волосних книгозбірнях (до 60–70%). У певні періоди року навіть у містах число читачів із селян перевищувало всі інші категорії користувачів. Значний відсоток читачів (приблизно 30%) бібліотек КПНТ складали діти (учні земських, міських і церковнопарафіяльних шкіл та ін.). Жінки серед читачів становили приблизно 15–20%. Найбільше число відвідувань припадало на зимові, святкові та недільні дні. Влітку число відвідувань значно знижувалося. Користування читальними залами народних бібліотек, зокрема книгозбірень та читалень КПНТ було безкоштовним.

У багатьох містечках і селах України чайні-читальні КПНТ були єдиними освітніми установами для дорослого населення. Наприклад, у чайній Звенигородського КПНТ с. Кириловці Київської губернії діяла єдина на селі бібліотека імені Т. Г. Шевченка, що в 1904 р. налічувала приблизно 400 томів і яку відвідували від 10 до 40 читачів на день, так само як і книгозбірню в м. Ольшани Київської губернії, бібліотеку м. Троянів Волинської губернії та ін. На рубежі ХІХ–ХХ ст. у деяких сільських чайних-читальнях було створено платний абонемент (3–5 коп. на місяць), який надавав право брати книги додому. Цим правом користувалися приблизно половина відвідувачів бібліотек. В окремих бібліотеках абонемент був безкоштовний. Приблизно у третині чайних-читалень читачів обслуговували бібліотекарі, у решті випадків – працівники чайних. У селах відповідальною особою у справах бібліотеки був місцевий земський начальник, спостерігачем – місцевий священик. У містах на посаду бібліотекаря за певну плату (в середньому до 150–200 руб. на рік) обирали шанованих громадян міста, у функції яких входило вироблення режиму роботи книгозбірні, спостереження за відвідувачами у читальній залі, вчасне поповнення книгами та періодичними виданнями фондів бібліотеки, облік коштів тощо. Коли бібліотекарем був священик або вчитель, писар чи представник місцевої інтелігенції, він проводив з читачами бесіди на морально-етичні теми, обговорював поточні події суспільного життя, рекомендував кращу літературу. Серед бібліотекарів іноді були жінки.

За своїм функціонуванням чайні-читальні КПНТ наближалися до діяльності бібліотек-читалень, бібліотек народних домів, робочих клубів, які поступово ставали центрами місцевого культурно-освітнього життя. У містах багатьох губерній поширення бібліотек-читалень та бібліотек народних домів часто стимулювало заснування громадських та публічних бібліотек. У провінції вони часто ставали першими публічними культурними центрами суспільного життя.

На думку деяких дослідників, класифікація бібліотек КПНТ може бути представлена наступним чином: окремі стаціонарні бібліотеки, що мали відділ абонемента і читальний зал; бібліотеки-читальні при чайних (як чайні-читальні), що мали абонемент і читальний зал; чайні-читальні, що надавали книги тільки для користування в читальному залі; чайні-читальні, що обслуговували читачів тільки періодикою (передплатами газет та журналів); бібліотеки-читальні при народних домах; бібліотеки-читальні при їдальнях («бібліотеки-їдальні»); бібліотеки при школах, де працював, як правило, тільки відділ абонемента; пересувні бібліотеки; своєрідні «вуличні читальні» – спеціальні стенди, де розміщували брошури і плакати, здебільшого, антиалкогольного змісту. В бібліотеках КПНТ читали безкоштовні лекції, проводили морально-релігійні бесіди, показували «світлові картини» з допомогою «чарівного ліхтаря» (на зразок діафільмів) тощо.

У перші роки діяльності КПНТ кількість бібліотек та читалень у містах і містечках кожного року зростала майже на 20–30%, відповідно до зростання кількості чайних. Так, уже в 1901 р. у Російській імперії було 1 711 бібліотек і читалень КПНТ, що обслугували приблизно 500 тис. осіб за рік та діяли переважно при чайних (67,5% від їх загальної кількості). За висновками багатьох дослідників (Д. Булгаковський, О. Букрєєва та ін.), свого піку діяльність КПНТ досягла в 1904–1906 рр. За відомостями Д. Тушинського, у південних та південно-західних губерніях (здебільшого це територія сучасної України) у 1900 р. діяло більше 900 бібліотек і читалень КПНТ. Наприклад, у Подільській губернії нараховувалося 139 бібліотек і читалень і 46 читалень, що виписували тільки періодику; Волинській – 106 і 57 відповідно; у Київській – 65 і 100; у Катеринославській губернії – 66 і 23; у Полтавській (відомості за 1899 р.) – 87 і 46; у Таврійській – 52 і 10; у Херсонській (відомості за 1899 р.) – 47 і 7; у Чернігівській (відомості за 1898 р.) – 46 бібліотек і читалень.

З початком Першої російської революції 1905–1907 рр. у деяких містах і містечках України було введено військовий стан. У цей період навколо народних домів, чайних, читалень і бібліотек КПНТ часто гуртувалися різні політичні сили і партії. Іноді вони ставали місцем проведення нелегальних зібрань, що призводило до їх закриття місцевою владою. Так трапилося у випадку з однією з читалень Одеського особливого КПНТ, яка була закрита «из-за собраний, устраиваемых в ней мещанами, принадлежащими к нелегальным партиям». У зазначений період до фондів бібліотек-читалень КПНТ стали потрапляти заборонені для народних бібліотек видання, що призвело до збільшення протягом 1907–1914 рр. перевірок книжкових фондів. Також, у післяреволюційний період, діяльність народних бібліотек, зокрема КПНТ, все більше привертала пильну увагу поліцейських установ внаслідок того, що в цей час почали частіше утворювати нелегальні народні бібліотеки. В цілому, після революційних подій відбулося значне скорочення державного фінансування КПНТ, що призвело до закриття деяких книгозбірень, чайних-читалень, особливо в сільській місцевості, та припинення поповнення книжкових фондів тих бібліотек, що залишалися. Досить часто на одну книгозбірню КПНТ припадало, у середньому, всього 400–600 книг (приблизно для 30% бібліотек КПНТ). Багато читачів, після декількох місяців відвідування книгозбірні, залишали бібліотеку, пояснюючи це тим, що вони вже прочитали ті книги, що їх цікавили. Внаслідок незадоволення читацьких запитів дорослих користувачів бібліотеки-читальні нерідко поступово перетворювалися в «детские читальни», де кількість читачів-дітей зростала приблизно до 65% за рахунок скорочення частки дорослих відвідувачів.

На початку 1914 р., за відомостями М. Глазкова, у Росії було приблизно 4 000 бібліотек і читалень КПНТ. Проте, навіть у період скорочення фінансування та уповільнення темпів розвитку бібліотек КПНТ (1907–1914), деякі бібліотеки-читальні щоденно відвідували у середньому 55–60 читачів. За матеріалами досліджень Д. Заковоротнього, О. Ковальової, І. Мілясевич та ін., різкого скорочення діяльності книгозбірень КПНТ у зазначений період в окремих регіонах України не було. Навпаки, в окремих містах і містечках було певне зростання кількості бібліотек КПНТ та їх відвідування. Дійсний занепад книгозбірень КПНТ стався лише з початком Першої світової війни. Проте, деякі бібліотеки-читальні КПНТ продовжували отримувати значні асигнування від КПНТ та працювати аж до революційних подій 1917 р. З встановленням радянської влади практично всі губернські та повітові комітети були ліквідовані більшовиками навесні-влітку 1918 р.

Кількість бібліотек комітетів піклування про народну тверезість в Росії

(За статистичними даними з статті: Библиотеки Попечительств о народной трезвости // Библиотекарь. – 1914. – Вып. 4. – С. 525)

Відповідно до особливостей суспільного розвитку книгозбірень КПНТ, специфіки їх функціонування, соціального значення, динаміки кількісних характеристик та інших ознак, розвій діяльності бібліотек і читалень КПНТ на теренах України можна умовно розподілити на три періоди:

1-й – 1896–1906 рр. – становлення та розквіт діяльності книгозбірень КПНТ, що характеризується зростанням кількості бібліотек, книжкових фондів та всіх показників бібліотечної роботи книгозбірень.

2-й – 1907–1913 рр. – період уповільнення темпів розвитку бібліотек КПНТ, що було пов’язано з посиленням політичної реакції, економічною кризою та певними соціально-культурними чинниками, що позначилися на скороченні фінансування книгозбірень, фонди яких іноді об’єднувалися з фондами інших публічних бібліотек.

3-й – 1914–1918 рр. – період застою та деградації діяльності бібліотек КПНТ, певного скорочення їх кількості, фактичним припиненням їх фінансування, що було зумовлено несприятливими соціально-економічними умовами під час Першої світової війни, введенням «сухого закону», революційними подіями 1917 р.

На рубежі ХІХ–ХХ ст. фонди бібліотек КПНТ стрімко зростали (за рік могли збільшуватися на десятки відсотків). Так, у 1900 р. у Росії в середньому на кожну бібліотеку КПНТ припадало 490 книг, а у 1901 р. – приблизно 680 книг. Надалі приблизно 50% бібліотек КПНТ мали фонди від 600 до 1 000 томів. У книжкових фондах переважала белетристика (50–60%); релігійно-моральна література складала 7–15%; історична – 3–6%; приблизно декілька відсотків у книжкових фондах займали праці з географії, природознавства, сільського господарства, медицини, права. Кількість періодичних видань у книгозбірнях повітових та волосних КПНТ часто коливалася від 1–2 назв газет до 20. Для сільських чайних-читалень найчастіше виписувалися «Губернские ведомости», з журналів – «Вестник трезвости», «Сельский вестник», «Нива», «Вокруг света», «Природа и люди» та ін. Щорічна передплата журналів та газет нерідко сягала 15–20 назв. У бібліотеках цікавилися белетристикою (50–60% від усієї кількості запитів), релігійно-моральною літературою (20–25%), працями з історії та географії (5–10%). Серед найбільш популярних письменників були класики російської літератури: І. Тургенєв, М. Гоголь, А. Чехов, О. Пушкін, М. Лермонтов, Л. Толстой, М. Горький, В. Короленко, Л. Андрєєв та ін. З іноземної літератури попитом користувалися романи Ж. Верна, О. Дюма, Майн Ріда, Г. Сенкевича, Вальтера Скотта, В. Гюго, Ф. Купера, М. Сервантеса та ін. Певний інтерес викликали газети та журнали, особливо «Нива» і «Вокруг света» (до 30% запитів). В цілому, книжкові фонди багатьох книгозбірень КПНТ були недостатньо укомплектовані. Протягом всіх періодів діяльності бібліотек КПНТ виникали постійні фінансові труднощі з належним комплектуванням книжкових фондів і періодики.

Діяльність бібліотек і читалень КПНТ багатьох губерній і повітів у межах сучасної території України залишається ще малодослідженою. Певна складність у вивченні діяльності бібліотек і читалень КПНТ пояснюється короткочасністю їх існування, наявністю різних статистичних даних. Рідко коли книгозбірні працювали більше 5–10 років без перерви своєї діяльності. Одні книгозбірні виникали, інші припиняли своє існування, передаючи фонди до інших бібліотек. Тому статистичні дані можуть бути тільки приблизними. В цілому, бібліотечна діяльність КПНТ сприяла становленню статистичного обліку та форм звітності бібліотек, позитивно впливала на організацію роботи бібліотечних установ загалом. Встановлено, що однією з найбільш поширених була мережа бібліотек і читалень КПНТ у Подільській губернії, де робота комітетів розпочалась у 1896 р. На рубежі ХІХ–ХХ ст. тут було відкрито приблизно 80 бібліотек КПНТ, більшість яких діяло при народних, шкільних та церковнопарафіяльних школах. Здебільшого вони мали тільки абонемент. Наприклад, лише у Вінниці та Жмеринці дозволялося користуватися книгами на місці. На відкриття нових бібліотек витрачалися суми від 50 до 300 руб. залежно від кількості населення. Основними статтями витрат були придбання книг та періодичних видань і заробітна плата бібліотекаря. У перші 10 років діяльності книгозбірень їх фінансування збільшувалося майже кожного року (наприклад, у 1899 p. на утримання та розвиток книгозбірень КПНТ Кам’янецького повіту було витрачено 855 руб., а у 1904 р. – 1 190 руб.). Проте, бібліотечна мережа КПНТ розвивалася нерівномірно. Кращі показники росту мережі зафіксовані у Вінницькому, Кам’янецькому, Могилівському повітах. Так, у Вінницькому повіті в 1898 р. діяло 14 бібліотек, у 1899 р. – 25, у 1902 р. – 57. У 1905 р. бібліотеки КПНТ Вінницького повіту обслуговували понад 10 500 читачів (приблизно 3,5% від всього населення повіту, або кожного четвертого грамотного жителя повіту). Відзначалася висока обертаність бібліотечного фонду. За результатами 1898 р., книгозбірня КПНТ у Вінниці щомісяця видавала приблизно 2 000 томів та мала п’ятикратну обертаність книг. Середня кількість читачів складала до 100 осіб у день.

Кількісний склад книжкових фондів бібліотек КПНТ Поділля був неоднаковим – від 147 книг у бібліотеці с. Куява, до понад 600 томів у бібліотеках містечок Городок, Оринін, Лянцкорунь, Врублевці. У структурному відношенні книжковий фонд бібліотек складався приблизно з 50% художньої літератури; 15–20% – книг духовно-морального змісту; 10–15%  – природничо-наукової, медичної та сільськогосподарської літератури. Діти більше цікавилися казками; підлітки – пригодами, детективами, творами класиків російської та світової літератури; літні читачі – класикою та релігійно-моральними книгами. Поширеною була практика придбання великої кількості примірників одного видання, особливо «Библейских историй» та «Житий святых». До складу фонду кожної бібліотеки КПНТ обов’язково входила Біблія, що була найдорожчим виданням (приблизно три руб.) з усіх друків книжкового фонду. Історичні праці здебільшого висвітлювали тільки історію Росії. З природничої літератури допускалися, як правило, брошури практичного характеру, а також ті, в яких не заперечувалося існування Бога. Правову галузь представляли брошури з російського законодавства та популярні пояснення, як платити податки, проводити вибори тощо. Українська книга була практично відсутня у фондах народних книгозбірень КПНТ. Комплектування бібліотек КПНТ дешевими виданнями при високій обертаності фонду призводило до швидкої зношуваності книг. При поступовому скороченні фінансування книгозбірень це негативно вплинуло на стан книжкових фондів та призвело до занепаду діяльності бібліотечної мережі, зменшення книговидачі в сільських книгозбірнях – до 200–300 книг на рік. За даними О. Айвазян, на поч. ХХ ст. у різні роки на Поділлі діяло до 120 бібліотек КПНТ. Найбільшою кількістю бібліотек КПНТ відзначалися Вінницький (57), Кам’янець-Подільський (33), Могилівський (16), Брацлавський (15) повіти. Після 1907 р. кількість бібліотек КПНТ та інші показники бібліотечної діяльності дещо зменшилися. Наприклад, у 1911 р. мережа бібліотек КПНТ у Кам’янецькому повіті скоротилася до 18 книгозбірень.

Серед інших губерній Росії, що є територіями сучасної України, де діяльність бібліотек і читалень КПНТ розвивалася достатньо потужно, відзначаються Волинська, Катеринославська, Київська, Полтавська, Харківська, та Чернігівська. Активно діяли книгозбірні КПНТ у Миколаєві й Одесі. Так, у Київській губернії кількість бібліотек і читалень КПНТ у перше десятиліття діяльності ТПНТ (1896–1906), в цілому, зростала, але їхня динаміка була нестабільною: в 1897 р. їх було 27; у 1900 р. – 65 бібліотек-читалень (з яких лише дві діяло поза чайних і столових) та приблизно 100 читалень, де виписували тільки періодику; у 1901 р.  – приблизно 150 бібліотек і читалень; у 1905 р. – 113. Більшість бібліотек і читалень було розміщено в орендованих приміщеннях. Зростала і кількість відвідувань: у 1903 р. – 188 тис., у 1906 р. – 420 тис. Загальна кількість абонентів бібліотек КПНТ Київської губернії за період 1902–1909 рр. складала приблизно 200 тис. осіб (у середньому 24 тис. на рік).

Відносно велика кількість бібліотек КПНТ була на Волині, де ТПНТ було створене в 1898 р. Найбільше бібліотек було відкрито Кременецьким (18) та Житомирським (14) повітовими комітетами. В інших повітах було створено по 2–5 бібліотек, у деяких не було їх зовсім. Ця нерівномірність пояснюється соціально-культурними, демографічними та виробничими чинниками. Проаналізовані І. Мілясевич звіти про діяльність Волинського КПНТ засвідчили, що більшість бібліотек і читальних залів КПНТ відкривалося на Волині при чайних (60%). У 1897 р. їх тут було 12, а вже у 1900 р. – 106. Майже 40% бібліотек КПНТ Волинської губернії працювало при навчальних закладах, фабриках, заводах та при інших установах. Переважну частину книжкового фонду становила художня література (приблизно 67%) та твори духовно-морального змісту (приблизно 7,6%). Праці з історії складали 3,6%, з географії – 2,4%, з філософії та психології – 2,9%. Книгозабезпеченість бібліотек КПНТ на Волині становила у середньому вісім книг на читача, а обертаність книг – п’ять.

За відомостями Д. Булгаковського, найбільш активною бібліотечна діяльність КПНТ була в Полтавській губернії, де за перші 10 років існування ТПНТ (до 1906 р. включно) у різні роки діяло 1016 бібліотек і читалень КПНТ. Кількість відвідувань за зазначений період складала 1127 тис., абонентів – 106 тис. осіб. За даними В. Сєдих, у Полтавській губернії в 1912 р. діяло лише 215 народних бібліотек, однак не відомо, яку частину серед них складали книгозбірні КПНТ і скільки їх було взагалі.

На початку ХХ ст. у Харківській губернії роботу народних бібліотек налагоджувало Товариство грамотності. З 1906 р. народні бібліотеки перейшли у підпорядкування губернської земської управи, яка й займалася надалі відкриттям і комплектуванням книгозбірень. У 1907 р. у Харківській губернії діяло 390 народних бібліотек, у 1910 – 571, у 1912 – 775, у 1914 – 802. Газета «Накануне» зазначала, що Харківщина за кількістю народних бібліотек займала одне з перших місць у Російській імперії, поступаючись лише В’ятській губернії. Проте, серед народних бібліотек книгозбірні та читальні КПНТ складали незначний відсоток у порівнянні з іншими губерніями. У 1898 р. бібліотек і читалень КПНТ на Харківщині було дев’ять, у 1899 р. – 78, у 1906 р. – 50.

У Катеринославській губернії кількість бібліотек і читалень КПНТ у перші 10 років діяльності комітетів послідовно зростала: у 1897 р. їх було 10, у 1899 р. – 56, у 1906 р. – 162. Кількість абонентів за період 1897–1909 рр. становила приблизно 200 тис. осіб. Кожного року в губернії відкривалося десятки нових народних бібліотек і читалень.

На початку ХХ ст. на Чернігівщині діяло приблизно 200 народних бібліотек. Кількість бібліотек-читалень КПНТ у Чернігівській губернії була нестабільною і з року в рік коливалася у межах 50–70 книгозбірень: у 1897 р. було 52 бібліотеки, у 1901 р.  – 49, у 1902 р. – 72, у 1906–1909 рр. – у середньому 67. Кількість відвідувачів коливалася у межах 63–67 тис. осіб, абонентів – 4 тис. осіб. Нерівномірність у динаміці розвитку бібліотек КПНТ спостерігалась і в Херсонській губернії: у 1897 р. їх було 15, у 1899 р. – 90, 1901 р. – 53, у 1902 р. – 69, у 1904 р. – 66, у 1906 р. – 59. Кількість відвідувань бібліотек і читалень коливалася у межах 120–140 тис., а кількість абонентів – 8–10 тис. осіб.

Діяльність бібліотек КПНТ залежала від різних факторів, серед яких найбільш істотними були: рівень освіти населення і наявність шкіл у певній місцевості; фінансові можливості окремих КПНТ; характер ставлення до бібліотек та й до самих КПНТ місцевої адміністрації; особливості соціально-економічного районування; існуючі правила відкриття та утримання бібліотек; міграція населення, розселення та інші демографічні особливості; потреби окремих професійних, етнічних, конфесійних, станових та інших соціальних груп; режим роботи бібліотеки; релігійні особливості місцевого населення. При всіх своїх недоліках діяльність бібліотек КПНТ позитивно впливала на підвищення морального та культурного рівня міського та сільського населення. Тут прищеплювалася любов до книги, виховувалася культура читання. Поява бібліотек та читалень КПНТ стало важливим кроком в організації раціонального культурного дозвілля, насамперед, робітників і селян, значущим заходом щодо огорожі здоров’я молоді від спиртного та певним історичним етапом розвитку мережі народних і публічних бібліотек. З появою мережі безкоштовних бібліотек КПНТ незаможні верстви населення отримали можливість познайомитися не тільки з працями антиалкогольного змісту, а й з творами, в першу чергу, класичної художньої літератури та науково-популярними виданнями. Проте, внаслідок того, що книжкові фонди бібліотек КПНТ вчасно не оновлювалися, систематично не комплектувалися, читацькі запити часто не задовольнялися. Однак відвідуваність міських, сільських бібліотек і читалень КПНТ, обертаність книг були, зазвичай, доволі високими. В цілому бібліотеки КПНТ зробили значний внесок у просвітництво міського та сільського населення, відволікаючи його від асоціальних явищ засобами пропаганди книги та читання. На початку ХХ ст. ці заклади стали значним соціокультурним явищем суспільного життя на території сучасної України, вони помітно сприяли процесу розвитку бібліотечної справи в країні в цілому. У перші роки радянської влади книжкові фонди різних видів книгозбірень КПНТ, частка яких іноді становила до 50% від усієї кількості народних бібліотек губернії чи повіту, стали основою для формування мережі масових (публічних) бібліотек.

Знак члена «Піклування про народну тверезість» (10.02.1895), який носили на лівій стороні грудей

Членський білет та правила користування бібліотеки-читальні Кирсанівського КПНТ

Лук’янівський народний дім у Києві Київського міського комітету піклування про народну тверезість

Лук’янівський народний дім у Києві Київського міського комітету піклування про народну тверезість

Отчёт о деятельности Киевского Попечительства о народной трезвости за 1900 год. – К.: Тип. Губерн. Правления, 1902. – 82 с.;

Тушинский Д. А. Попечительства о народной трезвости в 1900 г. / Д. А. Тушинский. – Спб.: Тип. В. Киршбаумана, 1903. – 40 с.; [72 c.]; [23 c.];

Отчёт о деятельности библиотек Юго-Западного края в 1904 году. – К. : Тип. Имп. Ун-та Св. Владимира, 1905. – 18 с.;

Отчёт Одесского особого Комитета попечительства о народной трезвости за 1904 год. – Одесса: Тип. Е. И. Фесенко, 1905. – 52 с.;

Булгаковский Д. Г. Очерк деятельности Попечительств о народной трезвости за всё время их существования (1895 – 1909 г.). В двух частях / Д. Г. Булгаковский. – СПб.: Отечественная типография, 1910. – 240 с.;

Отчёт о деятельности Волынского попечительства о народной трезвости за 1910 год. – Житомир, 1912. – 69 с.;

Шпілевич В. Матеріяли до історії земських народних бібліотек на Україні / В. Шпілевич // Бібліотека і читач на Україні / УНІК, Секція соціології; ред. Д. А. Балика. – Х.– К.: Держ. видав. України, 1930. – С. 208–240. – (Труди УНІК; т. ІІ. Праці кабінету вивчення книги і читача / за ред. Д. Балики; зб. 1);

Хоптяр Ю. А. Розвиток бібліотечної справи в Подільській губернії (70 ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю. А. Хоптяр // Наук. праці Кам’янець-Поділ. держ. пед. ун ту: Іст. науки. – Кам’янець-Подільський, 2001. – Т. 5 (7). – С. 310–317;

Гузенко Ю. І. Миколаївський особливий комітет піклування про народну тверезість на зламі століть / Ю. І. Гузенко // Матеріали Четвертої Миколаївської обласної краєзнавчої конференції «Історія. Етнографія. Культура. Нові дослідження». – Миколаїв: Атол, 2002. – С. 132–141;

Завальнюк О. М. Подільські бібліотеки наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / О. М. Завальнюк, О. Б. Комарницький // Освіта, наука і культура на Поділлі: зб. наук. праць. – Кам’янець-Подільський: ОІЮМ, 2002. – Т. 2. – С. 3–16;

Мілясевич І. Бібліотеки Волинського Опікунства про народну тверезість (кінець ХІХ – початок ХХ ст.) / І. Мілясевич // Бібл. планета. – 2007. – № 4. – С. 21–24;

Букреева О. Г. Библиотечно-просветительная деятельность попечительств о народной трезвости в России в конце XIX – начале XX вв.: автореф. дис. канд. пед. наук: 05.25.03 / Оксана Геннадьевна Букреева. – Москва, 2008. – 18 с.;

Лучка Л. М. Бібліотеки Катеринославської губернії початку ХХ ст.: історія формування та розвиток (за «Материалами по истории народных библиотек городов и земств России») / Л. М. Лучка // Вісник Львівського університету. Сер.: Книгознавство, бібліотекознавство та інформаційні технології. – 2008. – Вип. 3. – С. 180–190;

Дубровіна Л. А. Бібліотечна справа в Україні в ХХ столітті: монографія / Л. А. Дуб ровіна, О. С. Онищенко; Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського НАН України. – К., 2009. – 530 c.;

Соломонова Т. Р. Народні бібліотеки та читальні комітетів піклування про народну тверезість (на прикладі Вінницького повіту Подільської губернії) / Т. Р. Соломонова // Наук. праці Кам'янець-Поділ. нац. ун-ту ім. І. Огієнка. – Кам'янець-Подільський, 2010. – С. 180–190. – (Серія: Бібліотекознавство. Книгознавство; вип. 2);

Айвазян О. Б. Народні бібліотеки Подільської губернії наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття / Олена Борисівна Айвазян // Наукові записки [Вінницького держ. педагог. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського]. Сер.: Історія: зб. наук. пр. / за заг. ред. проф. О. А. Мельничука. – Вінниця: ДП «Державна картографічна фабрика», 2014. – Вип. 22. – С. 129–134;

Соколов В. Ю. Бібліотеки та читальні комітетів піклування про народну тверезість в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Ю. Соколов // Бібліотекознавство. Документознавство. Інформологія. – 2016. – № 2. – С. 21–37; № 3. – С. 34-49;

Соколов В. Ю. Бібліотечна діяльність комітетів піклування про народну тверезість у Київській губернії наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. / В. Ю. Соколов // Бібліотечний вісник. – 2016. – № 5. – C. 28–35;

Соколов В. Ю. Культурно-просвітницька та бібліотечна діяльність народних домів комітетів піклування про народну тверезість в Україні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. / В. Ю. Соколов // Вісник ОНУ. Бібліотекознавство, бібліографознавство, книгознавство. – 2017. – № 1(17). Т. 21. – С. 64–94.